Від України до Нової Зеландії: Як Аліна Тенетка та Маша Скорченко змінюють світ крафтового вина

Якщо є “сірі кардинали”, то мають бути й “сірі виноробки”, й саме про таких сьогодні мова. Якщо ви не в темі українського вина, то скоріш за все прізвища Аліна Тенетка та Маша Скорченко вам мало про що скажуть. А от якщо ви серед крафтових винних митців, то ви були на їх лекціях та вчились в них робити якісні вина. Навіть започатковувати виноробні та обирати сорти винограду. Якби не ці пані, ми б не знали левову частину сучасних крафтових виноробень. Вже багато років вони працюють виноробками в Новій Зеландії, але для, окрім того розвивають іміджевий бренд вина та виготовляють незвичайні вина з дуже незвичних для Нової Зеландії сортів.

Аліна Тентка

Анна Є. Янченко: Чому вирішили робити власні вина, що надихнуло?

Маша Скорченко: Так сталося, що я та Аліна багато років працювали (і продовжуємо) працювати у великих винарнях в Новій Зеландії. З однієї сторони, це дає чудову можливість опановувати всі технологічні новинки 'на льоту'. А з іншого боку, це робити Совіньйон Блан мільйонами літрів. Так супер якості, але мільйонами літрів. Мільйонами. Літрів.

З іншого боку, ми всіма силами намагаємося бути дотичними до українського виноробства (дегустуємо-споживаємо за кожної нагоди та консультуємо декількох виробників). Бо тут цікаво, непросто, експериментально, енергійно, сміливо і неймовірно круто. Цим драйвом нової хвилі українського виноробства ми й надихнулися. Подумали, що якщо українця можуть робити ТАКІ вина під час війни, то ми просто не можемо не спробувати робити щось схоже.

Маша Скорченко

Анна Є. Янченко: Вино без виноробні - розкажіть як так можна?

Маша Скорченко: Вино без виноробні - це розповсюджена світова практика. Це називається custom crush або client winemaking. Особисто я працювала на найбільшій винарні Нової Зеландії, яка не виробляла 'свого' вина, але виніфікувала вина для інших компаній. При чому це були і культові бренди з ультрапреміальним цінником і власні марки європейських дискаунтерів. Якщо останні практично купляють у виробників «балк» і далі займаються уже його брендуванням та маркетингом, то преміальні виробники пишуть детальні інструкції, фізично перебувають на орендованій винарні під час всіх операцій і постійно тримають руку на пульсі.

Коли ми з Аліною вирішили робити своє вино, то я дуже зраділа, що тепер уже я буду отак по-панськи хазяйнувати на чужій винарні. Було декілька варіантів винарень, які могли дозволити нам орендувати у них приміщення під custom crush. Ми обрали ту, яка нам найближча за цінностями. Ця винарня працює з купою сортів – від Лагрейну до Фіано, а це в Новій Зеландії дуже велика рідкість. Там роблять низько алкогольні вина (9% спирту), але не шляхом видалення алкоголю (як безалкогольне пиво), а завдяки роботі на виноградниках та майстерній виніфікації.

Дуже поважаю їх підхід і вдячна долі, що ми їм теж 'зайшли'. З ними ми домовилися, що вони будуть виніфікувати наш виноград за прописаними схемами.

Але ми часто робимо щось самостійно: по-перше нам це подобається, по-друге, багато що можемо робити тільки ми самі. Бо вони там адекватні люди, вони не будуть пресувати окремо по 300 кг Альбаріньо із різних виноградників, щоб побачити різницю між виноградом з узбережжя і з долини. В регіоні Мальборо, де виноград міряють тисячами тон, такі забаганки можуть мати тільки українці. І реалізовувати таке тільки власноруч.

Анна Є. Янченко: Як ви видумували назву Brave roots?

Маша Скорченко: Нам хотілося, щоб назва була і про нас, і про вино, і про місце, і взагалі. Ми обирали її пів року. Тут були залучені всі друзі та колеги, перемовини велися з США, Австраліює, Німеччиною, Гонконгом, Польщею, Україною, Чілі, Португалією (соррі, друзі, якщо когось забула). Врешті-решт зрозуміли, що час зупинитися й вибрали одну з перших версій - Brave Roots.

По-перше, це оммаж місцевим виноградарям. Мальборо має одну особливість - вузьку спеціалізацію на Совіньйон Блані. Є дуже великі винарні, які виніфікують виключно Совіньйон. Загалом десь 9 із 10 пляшок, зроблених в регіоні, Совіньйон Блан. Така схибленість на сорті пов'язана із тим, що він тут, з одного боку, дійсно добре росте, а з другого - з тим, що декілька великих міжнародних винних корпорацій побачили у цьому тренді надприбутки й, трохи нехтуючи здоровим глуздом, засадили все, що можна і не можна, Совіньйоном.

Замість надприбутків було отримано перевиробництво і всі пов'язані із ним проблеми. Деякі виноградарі бачили, до чого може призвести засилля одного тільки сорту і СМІЛИВО пішли проти системи вирощуючи інші сорти. Завдяки цим людям у регіоні є надія на відновлення балансу і збереження різноманіття. І, звичайно, сама лоза має знайти СМІЛИВІСТЬ, щоб рости вглиб і шукати собі поживні речовини. І, головне, споживачі мають бути СМІЛИВИМИ та допитливим людьми, щоб спробувати не просте і звичне, а унікальне вино. І, головне, це про нас з Аліною, бо наше українське коріння - НАЙСМІЛИВІШЕ.

Анна Є. Янченко: Розкажіть про особливості вибору винограду — як вирішуєте, де цього року купувати, а де не варто (якщо можна б було цей досвід й на Україну пошерити, було б круто).

Маша Скорченко: Для нас цей проєкт не про прибутки й престижність, а про можливість робити щось для душі. Тому ми обираємо не стільки виноград, а більше виноградаря, який його вирощує. Ви сир на базарі купували? Обираєш не сир, обираєш господиню. Та сама історія з виноградниками. По-перше, якщо людина експериментує, і вирощування якісь нешаблонні сорти, це уже практично наша людина. Бо вирощувати не найприбутковіші в Мальборо сорти винограду – це можна назвати придурью. Вона не заразна, вона або є у людини, або нема. І нам треба, щоб була. Бо ця придурь - це сміливість. Далі, якщо людина вирощує сорт, який мало цікавить великі винарні, то, вітаю, ми зустріли митця. Цей не буде кропити і обрізати, 'як всі', цей буде думати і намагатися 'відчути' рослинку.

І далі ми дивимося на виноградник - по лозі видно, чи підходить їй місцевий мікроклімат. Цього року ми хотіли взяти виноград у одного по-правильному схибленого виноградаря. У нього нереальний органічний Піно Нуар. Але Віоньє на тому ж винограднику, в тому ж мікрокліматі взагалі не альо. Відмовилися.

Анна Є. Янченко: Які поради можете дати тим, хто робить вино із покупного винограду?

Маша Скорченко: Перше, починайте відкладати гроші на свій виноградник. Друге, поки збираєте гроші, зробіть вино із винограду тої місцини, де запланували виноградник. Спробуйте “на смак” різні місця. Подивіться на різницю. Це набагато важливіше, ніж здається.

Третє, визначтесь, яке вино будете робити. Бо від стилю будуть залежати ваші вимоги й побажання щодо кондицій винограду.

Звичайно, окрім базових цифр по вмісту цукру та кислот треба буде спробувати виноград на смак. Бажано, декілька разів протягом кількох тижнів.

Четверте, навіть не думайте, що із винограду 'другої якості' можна зробити пристойне вино. Навіть, якщо я вам колись казала, що можна, все одно не можна.

П'яте, за якісний виноград не соромно переплачувати.

... Дуже рекомендую всім виноробам прислухатись цих порад, такого досвіду, як в Маші. та Аліни в Україні немає ні в кого. Викликає повагу та надихає досвід професіоналів, які не женуться за грошами чи славою, більше турбуються про визнання свого коріння. Нашого спільного з вами коріння.