Фрумушика Нова: від гаражного вина до органічної виноробні в Бессарабії

У серці Бессарабії, на місці старого молдовського села Фрумушика Ноу, у 2006 році родина Паларієвих почала нову історію. Почали вони з баранів, але мова не про них (хоча й про них трошки буде). Спочатку нічого не віщувало майбутнього успіху виноробні, бо амбіцією було просто ділитися домашнім вином із друзями, як це заведено в Бесарабії. Але зараз ця ініціатива перетворилась на справжню серйозну виноробню з налагодженою системою збуту, перемогами на конкурсах та впізнаваними етикетками.

Сьогодні Фрумушика Нова — це сучасна органічна виноробня (забігаю наперед, адже сертифікація очікується в 2026), з 11 гектарами лоз, дегустаційним залом і навіть з бетонним яйцем для витримки (може викликати посмішку в тих, хто не знає суті та вартості).

Ретельна освіта (ОНАХТ, поради технологів), поважне відношення до порад консультантів - все це привело до успіху. Цей матеріал — розмова з Володимиром Паларієвим, без купюр. Для всіх тих, хто п'є чи виготовляє українські вина.

— Розкажіть, будь ласка, з чого все починалося у Фрумушиці?

— Все почалося з дідусевого домашнього виноробства. Дідусь займався домашнім виноробством на Фрумушика Нова із 2006 по 2013 рік. Це був гаражний, домашній формат, бо в наших краях не можна не робити вина. Всі роблять та пригощають друзів. У 2013 році йому це все набридло, він втомився і сказав: «Ребята, я їду в Одесу на довгострокову відпустку, самі тут займайтеся виноробством на цій Фрумушиці».

— А як розвивалася справа далі? Хто став керувати виноробством, який розподіл праці?

— Зараз в нас по суті 3 партнери. Батько, брат і я. Моя задача то створити вино. Задача брата то вино продати, бо він економіст за освітою. Серйозна задача для батька – якомога більше вина випити. У свій час він інвестував, то тепер вже може насолоджуватись. А тоді, давно, зібралися ми всією сім’єю й давай вирішувати, хто чим займатиметься. Брат Миша курував тоді м’ясним напрямок, я був вільним, і тато подивився на мене і прямо спитав: «Хто з вас почне займатися вином на Фрумушиці?» Я не мав вибору. Хоча на той час я взагалі не тримав у руках технічний виноград, я навіть не знав, як його збирати, був повний нуль.

— Як ти навчався?

— Через два тижні тато домовився, і я вже бігав за головним технологом із зошитом, конспектував все на винзаводі. Потім купив багато допоміжних для виноробства матеріалів, і почалося. У нас не було нормальних місткостей спочатку, було близько 60 бочок по 200-500 літрів. Вино бродило в бочках – така була філософія. Й отак поступово почалось – робота з виноградом, миття бочок, переробка. Помилок було багато на початку, пам’ятаю, як засульфітував сусло так, що його потім навіть не вдалося розбродити! Щось намудрив з дозуванням. Ось такі були труднощі. Ну а потім я познайомився з нашими консультантами Оксаною та Дмитром Ткаченко та Наталією Каменєвою, поступив на факультет “Виноробства та основи бродіння” в ОНАХТ й понеслось. Хоча за першою освітою я юрист, втім зараз вчуся в аспірантурі виноградарства.

— Які сорти винограду були у вас спочатку?

— Спочатку дідусів формат був, він ростив Ркацителі й “майже Мерло”. Ми три сезони думали, що то Мерло. А потім купили сортувальний стіл й коли в врожай перебирали виноград, то зрозуміли, що то взагалі не Мерло. Виявилось що то Кадарка Нягра. Ми зараз з нього Петнат рожевий робимо. Ще в нас були Каберне, Цитронний Магарача, Б’янка та інші столові сорти. Щороку ми переробляли приблизно 6-10 тонн винограду, в основному свій, з наших 10 гектарів виноградника, але кущів було мало, виноградник був дуже розріджений. Й от все змінилось, коли в 2019 ми обрали органічний вектор розвитку.

— Розкажіть про розвиток виноробства після цієї зустрічі.

— Спочатку ми разом переробили виноград на наявних потужностях, докупили кілька місткостей, холод і винифікатори, провели процес за протоколом. Результат був дуже класний. Просто класний! Тоді ми вирішили трохи інвестувати в виноробство. Було нераціонально обробляти 10 гектарів із 10 тисячами кущів, тож почали реновацію — викорчували старі та почали вирощування нових сортів. А от Цитронний Магарача не викорчували, бо хоч спочатку він й був трошки брудний та з гібридними тонами, ми все одно в ньому потенціал бачили. Тому переконали Оксану Ткаченко та Наталію Каменєву продовжувати роботу з ним, хоча вони не хотіли працювати з гібридами. Ми навіть його ще посадили близько 15 тисяч кущів. Загалом ми щороку садили по 2-3 гектари з 2020 по 2024. Зараз маємо 11 гектарів органічного виноградника, очікуємо перший сертифікований урожай у 2026 році. У винограднику зараз близько 9 сортів.

— Чи будували ви виноробню під конкретні обсяги? Як планували виробництво і туризм?

— Фрумушика нова — туристичний об’єкт, тому ми підходили до цього творчо. Використовували всі доступні приміщення для виноробні. Коли почало не вистачати місця, переїхали у… дистилерію на 5000 дал. В 2019 році ми почали будувати дистилерію, але не ввели її в експлуатацію, а натомість відкрили там цех червоного вина.

— Ваші вина помітні в першу чергу завдяки етикеткам, хто їх створює?

— В нас немає жодної етикетки, яку б придумав хто завгодно окрім нашої родини. Проблема українських дизайнерів в тому, що вони не можуть нічого самі видумати, можуть лише десь подивитись та переробити. При цьому вони часто дивляться на те, що є вже на українських полицях. От вони йдуть в магазин, дивляться навколо та щось схоже “ліплять”. Це проблема. От наша перша етикетка з’явилась в 2019. Тоді перед вином стояла задача популяризувати Фрумушику Нову. Тому ми зробили етикетку з геолокацією Фрумушика-Нова. Потім з’явились інші лінійки, серед них – Limited Edition – червоний орнамент на чорному фоні. Той орнамент ми згенерували конструктором вишиванки, вшили в назви вин слова: Україна, Незламна й Переможна. Ну й взагалі - в нас кожного року має з’являтись як мінімум одне нове вино, то потреба в етикетках постійна.

— Розкажи тоді про етикету на Петнаті, де ти наче кричиш “Це Спарта!” на винограднику?

Це 2022 рік, початок війни. В нас зібралось десь 70 сімей, хто тут в нас жили – друзі, родичі, знайомі друзів. Нам було нічого робити, бо ми не розуміли, що буде далі. Тому ми просто пили… Щоденно пили по 50-60 літрів вина. Потім пити надоїло й ми почали займатись спортом. Ну а потім якось хтось каже – поїхали на виноградник влаштуємо фотосесію! Ну от ми й поїхали на той виноградник, де з 2020 росте Одеський Чорний, я вліз на капот й давай фоткатись. Ну й пили, дурачились. А було дуже холодно, десь +12, але це нас не зупиняло. Ну от власне з тої фотосесії я матеріал для етикетки й використав!

— Які етикетки в наступної лінійки вин?

Останні два роки ми впроваджуємо нову лінійку вин та нові етикетки. На цих пляшках – це все Фрумушика Нова. Наприклад, лев – це скульптура в ботанічному саду, вибита скульптором. Чабан – це статуя найвищого у світі Чабана, внесена в книгу рекордів Гіннеса. Собачка, що п’є Сухолиманське вино – це чабанський пес, який п’є зі ставка, який розташовний на Фрумушиці. А ось дерево – дуже класна картинка: степ, поле, а посередині – гарне дерево. Воно так круто виглядає, що я навіть вигадав легенду. Колись приблизно за кілометр від виноробні було старе село, яке так і називалося – Фрумушика Ноу. Там народився мій дідусь. Але ту територію у 1946 році перетворили на військовий полігон. Але дідусь розповідав, що саме під тим деревом він зробив батька. І я вигадав легенду, що це саме те дерево, під яким дідусь зачав мого батька.

— Доволі хайпова історія. Що ще треба знати людям?

Ну, наприклад, у нас пишуть на пляшках Фрумушика Нова 1813. Це ми занурились в архіви Бессарабії, здається, в Ізмаїлі. Знайшли довідку Домініки Паларія від 1813 року. Там задекларовано, що у селі Фрумушика Нова вона зібрала 6 тонн винограду і отримала 4 тонни вина. Це підтверджує, що з 1813 року наші предки тут займалися виноградарством і виноробством. Є фото, хоч це маленька "писулька" з архіву. Я намагаюсь отримати від мого батька більше інформації, але поки не вдається.

—А як ви продаєте вина, які виготовляєте?

В нас це гарно прораховано – сама Фрумушика продає вина, Одеса продає наші вина, ми там працюємо також напряму, окрім ритейлу. А також дистриб'ютор Bureau Wine продає наші вина по всій країні.

— Як вам співпраця з Bureau Wine та чи плануєте ви якісь маркетингові активності для популяризації вашого вина?

Ми працюємо з ними вже два роки. Вони виконують свої зобов’язання, і ми також. Дисципліна зі сторони партнерів – стопроцентна. Нещодавно мені повідомили, що влітку починаються гастролі по Україні – Львів, Ужгород, Тернопіль, Івано-Франківськ – Луцьк – з двома дегустаціями щодня. А ще минулого року ми приймали команду їх топ-менеджерів. Вони приїхали восени і дуже закохалися у Фрумушику. Весь час у нас лунали тости, та й просто було класно.

— А які у вас на виноробні останні новини?

Так, ми от перші в Україні придбали бетонне яйце. До речі, є ще друге, але ми купили раніше. Тож ми офіційно завезли перше бетонне яйце в Україну. І от уже два або три місяці (здається, три) там дозріває Шардоне. В яйці 1000 літрів й наше завдання – зробити два оберти. Тобто перший раз – витримка пів року. А потім другий об’єм збродити в яйці і теж витримати в ньому.

—А взагалі ви експериментували ще з чимось подібним?

– Ні, але я десь півтора-два місяці тому був на одній виноробні у Болгарії. Там технолог – дівчина, яка вчилась у Франції, в Діжоні. І от там ми спробували одне і те саме вино (один сорт, один збір), яке витримувалось частково в сталі, частково в бетоні, і різниця – просто колосальна. А ще в ту подорож скуштували вино, яке витримували у пляшках на глибині 60 метрів у морі — 60 або 90 днів. От і подумали: а давайте замість моря використаємо криницю! Взяти 500 пляшок, опустити в колодязь на пів року – і потім подивитися, що з того вийде. Температура там стабільна – 12–15°C, ідеальні умови для витримки. Дуже хочемо це реалізувати – і технічно не складно, і звучить цікаво.

—Крім Болгарії, ще були в тебе якісь винні подорожі?

– Та все моє життя з 2013 року – це вино. Куди б я не поїхав – усе має бути пов’язано з вином. Їду відпочивати – обов’язково через виноробні. Був і у Франції, і в Італії, і в Словенії, і в Словаччині. У Молдові об’їздив практично все – ще 4–5 років тому, коли виноробень було значно менше. Тоді я відвідав майже всіх, хто вже тоді працював. Зараз підтримую контакт з багатьма з них.

— Органічне виноградарство та виноробство, витримка в бетонних яйцях, гастролі по країні – що ще ви плануєте робити? Може, трендові безалкогольні вина?

Ні, ні, ані низькоалкоголних вин, ані вин безалкогольних ми виготовляти не будемо, бо це геть інша філософія, яка мені не подобається.

— Що найнеочікуваніше тобі доводиться робити як виноробу?

Ну от буває є дивна робота, пов’язана з виноробством. Нещодавно півдня лазив по виноградниках, збирав уламки, колишки, пластикові пляшки які залишилися після робітників.

— Ти відносно давно в цій сфері, яку пораду дав би всім новим виноробам. Чи є на твою думку якась помилка – граблі, на які всі наступають?

Дивись, моя позиція така – що впізнається, на те є попит. То треба сажати ті сорти винограду, які точно знають люди. Тут не треба влаштовувати якийсь ексклюзив, нічого такого.

Ми пройшли це через експерименти з бараниною. Це дуже специфічне м’ясо та її дуже мало їдять, хоча воно дуже корисне. Так от, ми намагались її 18 літ нав’язати культуру споживання баранини, але не вийшло. Ну й ще, якщо хочеш отримати гарантовано позитивний результат, то треба слухати консультантів.

Вони набагато більше знають.