Північне вино з Lowkowo: як клімат малює нову винну мапу України

Інтерв’ю з виноробом і власником Lowkowo, який кинув виклик клімату та всім стереотипам. Уявіть собі виноградники не на узбережжі південного моря, а серед ранкових туманів і прохолоди Житомирщини. Саме тут народжується вино, яке робить винороб-ентузіаст, що вирішив: якщо клімат змінюється — це не загроза, а можливість. Це історія про Lowkowo — виноробню, яка змінює наше уявлення про винні регіони України, і про людину, яка не мала жодної виноробної традиції в родині, але мала пристрасть і наполегливість.

— З чого почався ваш шлях у виноробстві?

Усе почалося у 2015 році. Тоді я ще не дуже розумів, у що вплутуюсь. Працював, часу було обмаль, але саме з того часу почались часті поїздки за кордон. Там я вперше серйозно звернув увагу на вино. В Італії з’явилось відчуття, що вино може бути частиною повсякденного життя. Те, що я побачив в Італії, мені дуже сподобалось. І от тоді я задумався: а чому б не спробувати виростити виноград і зробити вино у себе вдома?

— Ви з Житомирщини. Може, ваші батьки, діди, чи якісь родичі робили вино?

Ні, вина не робили. Але мій прадід мав свої хмільники. А мій тато був головним агрономом і все життя тягав мене по картошкам, по хмілям. Знаєте, коли о четвертій ранку — тата вже нема, а о десятій вечора — ще нема. Я закінчив будівельний технікум, а виноград для мене — то хобі.

— А як сталося, що ви вирішили: те вино, яке вам сподобалось в Італії, можна зробити й поблизу Житомира? І коли ви почали?

Батьки родом із Черняхівського району, я живу за містом, кілометрів за 15. Почав помічати, що клімат змінюється — стає тепліше. Це видно і по кількості опадів, і по температурі — в нас уже не все так холодно, як було раніше. І десь у 2018–2019 роках я серйозно взявся садити виноград — спочатку десертний, а потім і технічний. Хоча на той момент я ще не розумів різниці між ними.

— Тобто ви насадили все й одразу?

Так. Але потроху почав розуміти, що таке технічний виноград і чим він відрізняється від столового. Спочатку посадив понад 10 сортів — були і Біанка, і Піно Гріджіо, і Мерло. Але зима сильно вдарила: багато чого вимерзло. Довелося обрати те, що вижило й добре себе показало в наших умовах. Це як у житті — треба спробувати багато, щоб знайти своє. Тож я дивився, як себе поводять сорти. Один сорт — Рислінг, наприклад, не зіпсувався на лозі, ягоди дійшли аж до стану айсвайну при першому приморозку — це мене вразило. Технологи, з якими я консультувався, сказали: «Це твоє». Так з’явилися фаворити.

— Як саме фінально ви обирали всі сорти?

Я серйозно підійшов: зробив аналіз ґрунтів на глибину 40–60 см. Ґрунт брали з різних ділянок, двічі. Робили аналіз, везли до Києва. Потім ці аналізи переклали німецькою та англійською — возили в питомники, щоб там спеціалісти підібрали найкращі сорти. Потім я зробив ремонтаж весною — 60 см землі. А восени 2024 року поїхав неподалік Штутгарта, подивився розплідники, подивився виноградники. Там тоді якраз лили дощі, і техніка не могла заїхати збирати врожай. Подивився на Рислінг із виходом 30%, 50%, 70%, 100% з навантаження на кущ. Фінально замовив матеріал у двох питомниках — хотів порівняти результат. І от місяць-півтора тому ми висадили вже остаточно обрані сорти: Піно Нуар та Рислінг. Чи будемо вкривати на зиму, чи просто при травневих приморозках, мабуть, будемо гріти невеликими багаттями — ще не знаємо. Плануємо, поки молодий виноградник, вкривати. А далі подивимось. Усе інше викорчував. Зараз ще частково працюємо з привозним виноградом, почнемо робити зі свого, як тільки визріє якісний врожай.

А хто у вас консультанти?

Консультують мене професорки з Одеси — Ткаченко Оксана та Камєнева Наталя, вони дуже допомагають.

— А коли ви почали закладати виноробню, чи замріювали її як комерційний проект?

Я робив все паралельно, одразу будував винарню як винарню, не починав у гаражі. Але тоді я взагалі не думав про комерцію, все починалося з ідеї зробити щось для себе, для друзів. Погріб, наприклад, я не копав — у мене це приміщення над землею, охолодження кондиціонером, чілером. Потім уже поступово почав задумуватись про щось більше, бо побачив, що виходить. З'явився азарт. І вже тоді почав думати про крафтове виробництво.

— Як ви навчалися технології? У вас був хтось, хто допомагав, чи все самостійно?

Я сам. Я побув трохи в Італії, Португалії — досвід збирав. Але потім уже сам: книжки, статті, спілкування з тими, хто більше знає. У нас тут не так багато можливостей для навчання.

— А зараз у вас є якийсь технолог?

Так, є технолог і консультанти теж. Я шукав технолога в Києві та Одесі, але в нас проблема з ними — ніхто не хоче їхати на Житомирщину. Довелось знайти дівчинку, технолога по харчовій промисловості, і перевчити її на винного технолога. Ну і професорки допомагають, звісно!

— А скільки у вас гектарів та скільки ви зараз виробляєте пляшок на рік?

Наразі засаджено до гектару своїх виноградників. А виготовляємо вина десь 3–4 тисячі пляшок. Але це не стабільно, бо все залежить від року, від урожаю, від погоди.

— А як ви поєднуєте звичайну роботу з виноробством?

Тяжко, тяжко. Я вам так скажу: якщо цим займатись, то треба цим жити. От зараз дощ пройшов, то треба о п’ятій ранку вставати, фрезерувати ґрунт у боротьбі з бур’яном. От зараз мені також треба їхати та фрезерувати, у мене бабуся міжряддя сапає від бур’янів, а я фрезою проходжусь.

— А як із дубом та як ви витримуєте вина?

Дуб у мене французький, вироблений в Україні, з OLPOL, вибирав ті бочки, які в них найкращі – клепка французька. А ще от нещодавно амфори глиняні розвантажили, будемо ще вино в них робити.

— А які у вас плани на майбутнє? Розширюватися, збільшувати виробництво? Та я не дуже хочу багато. Мені комфортно так, як є. Головне — якість, не кількість. Я почав садити виноград 7 років тому, й хоча з кожним роком все стає серйозніше, але мої масштаби все одно маленькі. Я не ганяюся за обсягами, хочу бути виноробом, а не директором підприємства. Ми ще експериментуємо та шукаємо свій стиль. От зараз робимо петнати, окрім цього зараз ігристе заклали за традиційним методом – долбалися з ним аж 5 діб! Танцювали навколо, поки не завершили. А також заложили на витримку в дубові діжки, Каберне совіньйон, Піно нуар та Шардоне.

— Тобто основна філософія — невелика кількість, ручна праця і пошук найкращого смаку?

Так. Все вручну, усе продумано. Для мене головне — не зробити багато, а зробити правильно. Щоб і мені було не соромно, і людям сподобалось.

— Які українські вина вам подобаються?

Багато подобається. Регулярно пробую на фестивалях та радію за колег. Звісно, я звертаю завжди увагу саме на певну стилістику. Ну й відповідно, люблю всіх, хто виготовляє петнати та рожеві, а особливо ціню тих, хто працює з Рислінгом, бо то мій улюблений сорт.

— Ваші вина вже отримали відзнаки на конкурсах та певну відомість, а яку пораду ви б дали тим виноробам, які зараз тільки починають?

Починайте все правильно. А краще за все — то одразу йдіть до нормальних технологів, а не самі експериментуйте. Бо все одно підете до технологів. Бо дуже важливі знання, технічне обладнання. Зрілість також винограду треба відстежувати, бо що підійде на ігристе, то не підійде до витриманого вина. Ну й ще дуже важлива гігієна – я на виноробні навіть змінне взуття своїм купив, змушую перевзуватись, а технолог у мене в шапочці ходить. А під час обробки ми винарню просто постійно миємо – і холодною, і гарячою водою, дезінфекцію робимо димогенератором, сіркою бризкаємо ємності після миття. Гігієна дуже важлива, це дуже важливо – хочу вам донести. Хай щастить з починаннями!